Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Традиційний український жіночий костюм складався із сорочки (кошулі, вишиванки), спідниці-поневи (дерги, запаски, плахти або андарки), корсетки або жилетки, національного взуття. На шию надягали намисто, ґердани або коралі, а на голову – вінок ручної роботи, очіпок або чільце. Верхнім одягом була юпка (аналог сучасної куртки), яка повторювала форму жилетки.

Деякі елементи українського костюму залишилися майже незмінними ще від праслов’янських часів. Так, у спадщину від давніх слов’ян українці дістали найбільш поширений жіночий одяг – довгу сорочку, підперезану поясом. Її зазвичай прикрашали вишивкою, яка мала магічне значення. Вишиваний орнамент, між іншим, був основною оздобою національного костюма. Вишивали переважно чоловічі й жіночі сорочки, а також пояси і хустини. За візерунками можна було дізнатися, звідки сорочка походить (кожен регіон мав свою улюблену комбінацію кольорів), стать і приблизний вік її власника (наприклад, рукави жіночої сорочки були широкими й сходилися на зап’ясті в рясно вишитий манжет, а в чоловічій – часто були прямими), а також призначення сорочки (вона могла бути буденною, святковою, весільною).

Сорочки мали різну довжину й виконували функції як верхнього, так і спіднього одягу. Вони складалися з двох частин, причому нижню (пiдтічку) шили з грубішої матерії. Також існували сорочки з одного великого шматка тканини, їх надягали на свята й називали додiльними. Жителі Правобережної України носили сорочки без коміра, а Лівобережжя – з коміром, частіше відлогим.

…поділ сорочки або облямівку (підподільницю) прикрашали вишивкою, тому що їх було видно з-під одягу? Наші предки вірили, що орнамент, який прикрашав поділ сорочки, мав магічне значення, виступав оберегом від лихого ока. Повитухи приймали новонароджену дитину саме в поділ сорочки, а молодята після ритуального вмивання витиралися вишитою верхньою частиною сорочки нареченої.

Поверх сорочки жінки Центральної України в будні надягали запаску, а на свята – плахту, яку підперізували крайкою – довгим шматком тканини з барвистих ниток із китицями на кінцях. Окрім кольорових крайок використовували вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Такий пояс був обов’язковим для нареченої під час весілля. Поверх сорочки надягали корсетку з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Її довжина сягала колін або пояса.

За східнослов’янським звичаєм, дівчата до п’ятнадцяти років, а часом навіть до самого весілля могли носити тільки підперезану сорочку. Поясний одяг (поневу) носили заміжні жінки.

Понева – це один із елементів українського національного костюма, характерний для всіх слов’янських жінок. Він прикривав тіло жінки зі спини й закріплювався на талії подібно до фартуха. Розрізняли три види поневи: дергу й запаску (буденний одяг), а також плахту (святкове вбрання).

Дерга являла собою накидку із саморобної тканини й мала безліч варіацій. Три зшиті довгими сторонами полотнища утворювали смужку тканини завширшки 3 м і завдовжки 60–70 см, яка охоплювала тіло жінки ззаду і яку перев’язували паском. Дергу шили з чорної або нефарбованої тканини, нічим не прикрашаючи.

Запаску виготовляли з тонкої вовни та однотонної тканини синього, зеленого або червоного кольору. Вона відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів пришивали тасьму, яку зав’язували на талії. Носили, як правило, дві запаски – позадницю й попередницю, які могли бути різного кольору. Позадницю надягали на тулуб ззаду, попередницею покривалися спереду. Останню часто замінювали фартухом.

Плахту надягали у святкові дні. Її шили з тканини з картатим орнаментом і вишивали вручну вовняними або шовковими нитками. У давнину плахти шили із золотої чи срібної парчі, а також із шовку.

Андарки носили жінки Полісся. Ці особливі спідниці шили з вовняної тканини, і вони найчастіше мали смугастий орнамент.

Найулюбленішим святковим взуттям жінок були чоботи із сап’яну, найчастіше червоного кольору. Дівочим взуттям були черевички з парчі. Лапті чи постоли були прикметою бідності, тож їх не дуже шанували на території України, окрім північних поліських сіл і Карпат, де це взуття було доволі поширеним.

Барвисті стрічки та разки намиста доповнювали вбрання, надавали йому святковості. Часто разом із коралями на шию покладали намисто з монет.

…коралі – це прикраса з привозних коралових намистинок у формі циліндриків або барилець, нанизаних на нитку? Кількість ниток у такому намисті могла становити від 1 до 25, кожна нитка називалася разком. Червоні коралі є традиційним елементом національного одягу українок.